«Доки сонце зійде — роса очі виїсть»… Ці пророчі слова корифея українського театру Марка Кропивницького знову зазвучали на повний голос, але цього разу — у виконанні тих, хто сьогодні тримає наш культурний фронт. У четвер, 23 квітня, актова зала коледжу перетворилася на простір, де зупинився час, а Літературно-мистецька студія «Муза» під майстерним керівництвом Ольги БАКОВЧУК презентувала глядачам не просто виставу, а справжню емоційну сповідь. Це було тонке поєднання акторського нерва, соковитої народної пісні та глибокої щирості.
На сцені панувала особлива магія: кожен жест, погляд та вигук акторів дихали справжньою українською історією. Студенти зуміли створити настільки потужну атмосферу, що глядачі, затамувавши подих, буквально «пили» кожну сцену, співпереживаючи драматичним долям героїв. Ніжна й незламна Оксана у виконанні Ангеліни Кучмей, мужній Борис (Владислав Єрмолаєв), харизматичні та глибокі Текля (Валерія Ковальчук) і Степан (Максим Проскура) — актори продемонстрували такий рівень перевтілення, що межа між реальністю та театральним дійством стерлася вщент.
Особливого сакрального змісту події додав Театр народної пісні «Погостини», чиї голоси стали живим зв’язком поколінь, а бездоганна звукова режисура від Ірини ПУЛИК створила ефект повного занурення в оповідь. Це було справжнє свято українського слова, що звучало гордо, мелодійно та по-справжньому смачно.
Проте ця прем’єра стала чимось значно більшим, ніж просто мистецькою подією. Кожен квиток на виставу став реальним внеском у нашу спільну боротьбу. Завдяки вашій неймовірній підтримці та щедрості було зібрано 11 540 гривень, які ми передали на терміновий збір нашої студентки Лілії Шевчук. Ці кошти — наш спільний крок до придбання повнопривідного пікапа Mitsubishi L200 для підрозділу 47-ї окремої інженерної бригади, де мужньо несе службу її дядько.
Ми щиро дякуємо кожному, хто став частиною цього вечора. Окремий уклін акторам за їхню самовідданість та всій команді, що працювала «за лаштунками», створюючи цю неймовірну магію. Ви довели: українська класика в руках молодих талантів — це жива, непереможна стихія, здатна надихати та рятувати життя. Низький уклін організаторам за цей ковток чистого натхнення. Доки наше мистецтво квітне так пишно, а серця б’ються в унісон заради допомоги ближньому — ми нездоланні!
Разом до Перемоги! Слава Україні!
